1. Що таке ДСТУ 8302:2015?
ДСТУ 8302:2015 – державний стандарт, який регламентує порядок складання бібліографічних посилань у наукових, освітніх, інформаційних та інших офіційних документах.
Він був затверджений Національним органом стандартизації України у 2015 році та введений у дію з 1 липня 2016 року. З того часу став обов’язковим для використання у сфері освіти й науки.
Повна назва цього нормативного документа – «ДСТУ 8302:2015. Інформація та документація. Бібліографічне посилання. Загальні положення та правила складання».
Норми стандарту поширюються як на друковані джерела, так і на електронні ресурси, офіційні документи, мультимедійні публікації тощо.
Стандарт визначає чітку структуру опису джерел, в якій кожен елемент (прізвище автора, назва документа, видавництво, рік видання тощо) має своє місце та логічну функцію.
У ньому вказано правила вживання розділових знаків (кома, крапка, тире, коса риска), а також систему скорочень, яка використовується в описах.
Список літератури за ДСТУ – це своєрідна візитівка наукової роботи, яка демонструє академічну грамотність автора та вміння працювати з інформацією відповідно до національних стандартів, що підвищує довіру до змісту дослідження і його наукову цінність.
2. Вимоги до оформлення джерел за ДСТУ 8302:2015
2.1. Структура бібліографічного опису
Відповідно до ДСТУ 2015, структура бібліографічного опису визначає основні засади розміщення джерел у списку.
Всі джерела, використані у науковій роботі, мають бути згруповані та впорядковані згідно з обраним принципом:
|
За типами джерел (найпоширеніший) |
1. Джерела групуються за категоріями, і всередині кожної групи – за алфавітом або хронологією: – нормативно-правові акти; – монографії, підручники, посібники; – статті з періодичних видань; – електронні ресурси (сайти, онлайн-платформи); – архівні документи, звіти, дисертації тощо. 2. Такий підхід доцільний у наукових звітах, дисертаціях, аналітичних дослідженнях. |
|
За алфавітним порядком |
1. Джерела розміщуються в алфавітному порядку прізвищ авторів або назв (якщо автор не зазначений). 2. У списку можуть бути представлені всі типи джерел впереміш (книги, статті, електронні ресурси, нормативні акти тощо), але розташовані за алфавітом. 3. Даний спосіб є універсальним і рекомендований для більшості навчальних і наукових робіт. |
|
За порядком згадування у тексті |
1. Джерела подаються в тій послідовності, в якій на них посилаються у тексті. 2. Використовується порядкова нумерація. |
Незалежно від обраного способу, уся структура бібліографічного списку має бути логічно єдиною та послідовною.
2.2. Порядок елементів у списку джерел
Вимоги оформлення літератури ДСТУ 2015 чітко визначають послідовність елементів у бібліографічному записі. Типовий порядок подання виглядає так:
У бібліографічних посиланнях доцільно не вказувати видавця, назву серії чи міжнародні стандартні номери (ISBN, ISSN), якщо це не є критично важливо для ідентифікації джерела. Також допустимо не зазначати загальне позначення матеріалу, наприклад, «[Електронний ресурс]».
Відповідно до вимог ДСТУ щодо оформлення літератури, списки джерел можуть укладатися в алфавітному або порядковому (нумераційному) порядку – залежно від вимог навчального закладу або видавця. Головне – однотипність обраного підходу в усьому документі.
2.3. Пунктуація та скорочення
Пунктуація в бібліографічному посиланні має не менше значення, ніж зміст.
У ДСТУ 8302 рекомендовано:
- Замість поєднання знаків «крапка і тире» («.–») використовувати лише крапку для розмежування зон опису. Це робить запис візуально компактнішим та простішим для сприйняття.
- Скорочувати окремі слова та словосполучення згідно з відповідними державними стандартами. Виняток становлять основні назви документів та однослівні назви, які не підлягають скороченню.
Якщо цитата наводиться не з оригіналу, а за посереднім джерелом, слід обов’язково зазначити це в підрядковому посиланні словами «Цит. за:» або «Наведено за:» – із поданням даних про справжнє джерело цитування.
Згідно з ДСТУ 2015 джерела у списку літератури мають бути оформлені відповідно до типу документа.
3. Основні правила оформлення різних типів джерел
3.1. Книга одного автора
|
Автор |
– Спочатку подається прізвище автора, далі – ініціали з пробілом між ними. – Ініціали подаються без крапки між літерами, але з крапками після кожної літери. – Кома після ініціалів не ставиться. |
|
Назва книги |
– Вказується повна назва. – Назва не береться в лапки, не виділяється курсивом чи жирним шрифтом. – Після назви через двокрапку зазначається вид документа – наприклад, курс лекцій. |
|
Місце видання |
– Після назви та виду документа через крапку подається назва міста. – Скорочення назви міста не допускається. – Після назви міста ставиться двокрапка. |
|
Видавництво |
– Вказується повна або офіційна скорочена назва видавництва. – Назва не береться в лапки, не супроводжується позначеннями типу «видавництво». |
|
Рік видання |
– Рік зазначається після видавництва через кому. – Після року ставиться крапка. |
|
Кількість сторінок |
– Завершується опис вказівкою на обсяг документа. – Скорочення «с.» означає «сторінок». – Перед кількістю сторінок ставиться крапка, після скорочення «с.» – також крапка. |
ДСТУ 2015 – приклади оформлення книги одного автора:
3.2. Книга двох і більше авторів
|
Автори |
– У заголовку подаються прізвища та ініціали перших трьох авторів у послідовності, вказаній на титульній сторінці. – Ініціали подаються з пробілом між літерами та крапками після кожної. – Коми між авторами обов’язкові, кома після останнього автора – не ставиться. – Якщо авторів більше трьох, зазначається лише перший автор, після чого додається «[та ін.]». |
|
Назва книги |
– Подається повна назва книги без лапок, курсиву або виділення. – Після назви через двокрапку зазначається вид документа – підручник, посібник тощо. |
|
Відомості про відповідальність |
– Після назви через скісну риску (/) вказуються всі автори, зазначені в заголовку або перший автор + [та ін.], якщо їх більше трьох. |
|
Місце видання |
– Після назви та виду документа через крапку подається назва міста. – Скорочення назви міста не допускається. – Після назви міста ставиться двокрапка. |
|
Видавництво |
– Вказується повна або офіційна скорочена назва видавництва. – Назва не береться в лапки, не супроводжується позначеннями типу «видавництво». |
|
Рік видання |
– Рік зазначається після видавництва через кому. – Після року ставиться крапка. |
|
Кількість сторінок |
– Завершується опис вказівкою на обсяг документа. – Скорочення «с.» означає «сторінок». – Перед кількістю сторінок ставиться крапка, після скорочення «с.» – також крапка. |
3.3. Розділ (глава) в колективній монографії чи збірнику
|
Автор(и) розділу |
– Прізвища та ініціали авторів подаються в називному відмінку. – Ініціали через пробіл, з крапками. – Якщо авторів більше трьох – вказується перший і додається [та ін.]. |
|
Назва розділу (глави) |
– Подається повна назва розділу без лапок і виділення. – Завершується крапкою. |
|
Назва монографії/збірника |
– Після назви розділу ставиться назва колективної праці (монографії, збірника). – Назва подається без лапок та курсивом. – Через двокрапку вказується вид документа (монографія, збірник наукових праць тощо). |
|
Відомості про відповідальність |
– Після назви через скісну риску (/) подається фраза «за ред.» + ініціали, прізвища редакторів. – Якщо більше одного – через кому. |
|
Місце видання |
– Назва міста повністю (не скорочується), після неї – кома. |
|
Рік |
– Подано після місця видання, завершується крапкою. |
|
Сторінки |
– Після номера подається скорочено «С.» + діапазон сторінок через тире (не дефіс!). – Завершується крапкою. |
3.4. Стаття з наукового журналу або збірника наукових праць
|
Автор(и) |
– Прізвище та ініціали подаються в називному відмінку. – Ініціали подаються через пробіл, з крапками після кожної літери. – Коми між авторами обов’язкові. – Якщо авторів більше трьох – зазначається лише перший, далі: [та ін.]. |
|
Назва статті |
– Повна назва статті без лапок і виділення. – Якщо є уточнення в дужках – зберігається. – Закінчується крапкою. |
|
Назва журналу |
– Подається повна назва наукового журналу. – Не виділяється лапками. – Виділяється курсивом. – Якщо є серія – зазначається в лапках після назви через крапку. – Назва журналу закінчується крапкою. |
|
Рік видання |
– Зазначається після назви журналу. – Подається окремо, закінчується крапкою. |
|
Том (якщо є) |
– Після року вказується «Т.» + номер тому, якщо він є. – Завжди з великої літери, з крапкою. |
|
Номер |
– Подається «№» + номер випуску/номер журналу. – Якщо том і номер – подаються разом через кому. |
|
Сторінки |
– Після номера подається скорочено «С.» + діапазон сторінок через тире (не дефіс!). – Завершується крапкою. |
|
DOI або URL (за наявності) |
– Якщо вказано DOI, записується після опису через крапку. – Починається з «DOI:», далі – без пробілів і змін. |
|
Дата звернення (якщо онлайн) |
– Якщо джерело електронне, вказується після DOI або URL в круглих дужках як «(дата звернення: …)». |
3.5. Електронні ресурси
|
Автор(и) |
– Прізвища та ініціали подаються в послідовності, як на сайті чи в матеріалі. – Ініціали подаються з крапками, через пробіл. – Коми між авторами обов’язкові, перед останнім автором – не ставиться «і», а також не ставиться крапка. – Якщо автор невідомий, пункт пропускається. |
|
Назва документа / статті |
– Назва подається повністю, без лапок або виділення. – Після назви ставиться крапка. |
|
Назва сайту / ресурсу |
– Назва електронного ресурсу подається після назви документа. – Не виділяється лапками. – Виділяється курсивом. – Після назви ресурсу ставиться крапка. |
|
URL |
– Перед електронною адресою зазначається «URL:». – Адресу наводять повністю. – Якщо є символи кодування (наприклад, %20), залишаються без змін. |
|
Дата звернення |
– У круглих дужках зазначається: «дата звернення: дата.місяць.рік». |
3.6. Дисертація
|
Автор |
– У заголовку подаються прізвище та ініціали автора повністю, без скорочень. – Ініціали подаються через пробіл, з крапками після кожної літери. – Кома після ініціалів не ставиться. |
|
Назва дисертації |
– Назва подається повністю, без лапок або курсиву. – Перша літера назви – велика, далі – згідно з правописом. – Числові дані у назві зберігаються згідно з оригіналом. – Після назви ставиться двокрапка. |
|
Тип документа |
– Зазначається скорочення документа у форматі: «дис. … канд. філол. наук». – Після скорочення через двокрапку вказується шифр спеціальності. |
|
Місце видання |
– Назва міста подається повністю, без скорочень. – Після назви міста не ставиться кома. |
|
Рік видання |
– Вказується чотиризначне число, без скорочень. – Зазначається одразу після міста видання. |
|
Кількість сторінок |
– Вказується обсяг документа у форматі «259 с.». – Скорочення «с.» означає «сторінок» і має крапку після. – Перед кількістю сторінок ставиться крапка. |
3.7. Автореферат дисертації
ДСТУ 2015 оформлення літератури у авторефераті дисертації передбачає чітко визначену структуру, яка відповідає загальним вимогам бібліографічного опису:
|
Автор |
– Прізвище подається повністю, без скорочень. – Далі ініціали імені та по батькові – через пробіл, з крапками після кожної літери. |
|
Назва автореферату |
– Назва подається повністю, без лапок, без курсиву, не виділяється. – Починається з великої літери, далі – за правилами правопису. – Якщо є дати або цифри – вони подаються згідно з оригіналом. – Після назви – двокрапка. |
|
Тип документа |
– Оформлюється як: автореф. дис. – Через три крапки подається скорочення наукового ступеня: канд. екон. наук; д-ра іст. наук; канд. мистецтвознавства тощо. – Потім через двокрапку – шифр спеціальності. |
|
Місце видання |
– Вказується повна назва міста. – Кома не ставиться після міста. |
|
Рік видання |
– Ставиться відразу після міста, без розділових знаків. – Тільки чотири цифри, без скорочень. |
|
Кількість сторінок |
– Наприкінці: кількість сторінок у форматі: 17 с., 22 с. тощо. – Скорочення «с.» – з крапкою, перед ним – крапка завершення опису. |
3.8. Нормативні документи
|
Назва документа |
– Вказується повна назва документа (без скорочень і без лапок). – Перша літера – велика, решта згідно з правописом. |
|
Назва виду документа |
– Вказується повна офіційна назва документа (Закон України, Постанова Кабінету Міністрів України, Указ Президента України тощо). |
|
Дата прийняття |
– Обов’язково зазначається дата прийняття в такому форматі: від 19.06.2023 р. |
|
Номер документа |
– Після дати зазначається номер документа з позначкою № (наприклад: № 744-VIII). |
|
Джерело публікації |
– Зазначається назва офіційного джерела, де опубліковано документ (наприклад: Офіційний вісник України, Голос України, Відомості Верховної Ради України тощо). |
|
Реквізити публікації |
– Вказується номер джерела, рік і сторінка (наприклад: 2024, № 47, ст. 432). |
|
Додатково (за потреби) |
– Якщо документ доступний онлайн – зазначається режим доступу (URL) та дата звернення у дужках. |
4. Загальні вимоги ДСТУ до оформлення списку літератури
Оформлення списку використаних джерел – завершальний, але один із найважливіших етапів підготовки академічного тексту. Від точності та коректності його складання залежить не лише формальна відповідність вимогам визначених стандартів, а й рівень академічної доброчесності автора.
Основні засади оформлення літератури ДСТУ 2015 визначають наступні вимоги щодо оформлення бібліографічного списку, дотримання яких є обов’язковим у науковому та навчальному середовищі:
- Заголовок має бути чітким і відповідати змісту: «Список використаних джерел», «Література» або «Бібліографія». Він розміщується посередині рядка без відступу, друкується з великої літери й не виділяється курсивом або жирним шрифтом. Крапка наприкінці заголовка не ставиться.
- Бібліографічні записи оформлюються тією мовою, якою опубліковано джерело. Отже, якщо джерело англомовне – опис подається англійською, якщо україномовне – українською тощо. Це правило сприяє збереженню автентичності інформації та полегшує пошук джерел.
- Список джерел можна упорядковувати двома основними способами: алфавітним та нумераційним.
Алфавітний принцип – записи розміщують за абеткою перших літер прізвищ авторів або назв (якщо автор не вказаний). Це найпоширеніший варіант у наукових працях, рефератах, курсах, дипломах.
Нумераційний принцип – джерела розміщують у порядку першої згадки в тексті. Біля кожного посилання зазначають порядковий номер, який відповідає цифрі в підрядковому чи внутрішньо-текстовому посиланні. - Міжрядковий інтервал між записами – не додається, уся бібліографія має вигляд суцільного списку.
Щоб уникнути помилок під час оформлення списку використаних джерел відповідно до вимог ДСТУ 8302:2015, варто скористатися простим, але ефективним прийомом – попередньо створити таблицю-шаблон у форматі Excel або Google Sheets. У цій таблиці бажано передбачити окремі графи для кожного елементу бібліографічного опису: автор(и), назва джерела, місце видання, видавництво, рік, обсяг, додаткові відомості тощо. Цей підхід надасть можливість структуровано зібрати всю необхідну інформацію про джерела ще до етапу форматування, а також зменшить ймовірність пропуску важливих деталей. Оформлення джерел за вже впорядкованими даними буде значно простішим, швидшим і точнішим. Окрім того, дана таблиця може стати корисним шаблоном і для майбутніх наукових робіт.
Отже, оформлення списку літератури за вимогами ДСТУ 2015 є важливим етапом під час написання наукових робіт будь-якого рівня, оскільки:
- правильно оформлений перелік використаних джерел є ознакою наукової етики;
- дотримання вимог стандарту забезпечує технічний захист від плагіату;
- роботи, оформлені за стандартом, викликають довіру й підкреслюють фаховість виконавця.
Відповідно до засад ДСТУ, література в наукових роботах має чітко визначені правила оформлення, що забезпечує правильність подання джерел у наукових роботах.
Головне призначення даного стандарту полягає у встановленні логічних, чітких та уніфікованих правил бібліографічного опису документів, незалежно від їх типу, форми носія чи галузі знань. На практиці це означає наступне:
|
Гарантія наукової доброчесності |
Допомагає правильно та коректно посилатися на використані джерела. Це важливо для уникнення плагіату й захисту інтелектуальної власності. Визнаючи авторство інших, дослідник демонструє повагу до наукової спільноти. |
|
Єдиний стандарт для всієї країни |
Завдяки ДСТУ 2015 оформлення літератури у дипломних роботах, наукових статтях, звітах, дисертаціях є однаковим та структурованим, незалежно від закладу освіти чи галузі дослідження. |
|
Зручність для читача та перевіряючого |
Бібліографічний опис за стандартом дозволяє швидко знайти джерело, яке використано в роботі. Це економить час, підвищує довіру до тексту й полегшує перевірку достовірності інформації. |
|
Міжнародна сумісність |
Національний стандарт ДСТУ 8302 адаптований до міжнародних вимог і гармонізований із нормами ISO. Це робить українські наукові тексти ближчими до світового академічного простору. |
|
Формування культури академічного письма |
Дотримання стандарту свідчить про дисциплінованість, відповідальність та готовність працювати в академічному полі. |
Дотримання цього стандарту є обов’язковою умовою під час написання кваліфікаційних робіт, статей, рецензій та наукових звітів. Про це прямо вказується у методичних рекомендаціях практично всіх українських університетів.
Зауважимо, що у період цифровізації процес оформлення джерел отримав інноваційне рішення. Сьогодні існує зручний сервіс VAK.IN.UA, на якому кожен може автоматично оформити список літератури відповідно до вимог ВАК України.
Що таке ДСТУ 8302:2015?
Це національний стандарт України, який регламентує правила оформлення бібліографічних посилань і списків використаних джерел у наукових та навчальних роботах.
Чи обов’язково дотримуватись ДСТУ 2015 у студентських роботах?
Так, у більшості навчальних закладів України дотримання ДСТУ є обов’язковою вимогою при оформленні курсових, дипломних та наукових робіт.
Чи регламентує ДСТУ 8302 використання шрифтів, інтервалів та форматування?
Ні, даний стандарт не встановлює вимог до шрифтів, відступів чи міжрядкових інтервалів – він регулює лише структуру та зміст бібліографічного опису.
Чи дозволяє ДСТУ 8302:2015 скорочувати слова у бібліографічному описі?
Так, стандарт передбачає використання нормативно встановлених скорочень, наприклад: С. (сторінка), Т. (том), Ч. (частина), ред. (редактор), пер. (переклад).
