Індекс Гірша: що це таке та як визначити H-index

1. H-index − не просто літера з цифрою

Уявіть собі, що світ науки − це соцмережа. Тут немає котиків, селфі з відпустки чи відео з весіллям троюрідної тітки. Натомість є публікації, дослідження, рецензії та ще щось, що іноді навіть хтось читає. А тепер уявіть, що ці серйозні тексти можуть отримувати умовні «лайки» − тільки називаються вони цитуваннями. І ось той науковець, чиї роботи цитують часто і з повагою, наче отримує бонусні бали в академічному «рейтингу поваги». Тут і з’являється він − індекс Гірша, або h-index, або ж наукова відповідь на запитання: «А наскільки вас цитують, щоб вас помітили?»
Вікіпедія люб’язно надає нам графік, що показує, як формується індекс Гірша.

Зрозуміти, що таке h-індекс, — це як навчитися читати дрібний шрифт у грантових заявках: спершу незрозуміло, а потім уже пізно не знати.

2. Що таке індекс Гірша (і чому ця формула звучить як заклинання)?

Індекс Гірша − це один із тих показників, які наче й прості, але змушують науковців трохи нервово поправляти окуляри. Якщо коротко, то формулювання звучить так: «Науковець має індекс Гірша h, якщо h з його публікацій були процитовані принаймні h разів кожна». Так, саме так. Тобто, якщо в когось є, скажімо, 10 статей, і принаймні 5 з них мають по 5 або більше цитувань − тоді h-index дорівнює 5. Якщо ж лише 3 публікації мають по 3+ цитування, то індекс − відповідно, 3. І далі − за спаданням.

Звучить майже як самореференційна головоломка або щось із філософії Гегеля, але насправді тут закладено просту ідею: не лише кількість публікацій важлива, і не лише кількість цитувань загалом, а баланс між активністю й впливовістю. Бо можна мати сто статей, які не читає ніхто (навіть мама), або одну статтю з тисячею цитувань (але ж це, погодьмося, швидше виняток). А от H-index намагається відфільтрувати екстремуми й показати: скільки стабільно цитованих робіт має дослідник.

Цей показник зручно відображає не тільки «кількість» досліджень, а й «якість у цитатах», навіть якщо це звучить як оксюморон.

3. Хто його вигадав і чому?

Якщо ви подумали, що індекс Гірша — це результат спільної змови університетських бюрократів і числових фанатів, то поспішаємо розчарувати: все почалося з фізика-теоретика. У 2005 році Хорхе Гірш (Jorge E. Hirsch), дослідник з Університету Каліфорнії у Сан-Дієго, запропонував простий, на перший погляд, показник, який мав вирішити стару добру наукову дилему: як оцінити продуктивність і вплив дослідника без складних маніпуляцій із десятками метрик?

До появи h-індексу усе було або надто примітивно (рахували просто кількість публікацій), або надто однобічно (рахували лише цитування — а там часто виграє одна надуспішна стаття, решта якої давно покрилася пилом забуття). Гірш вирішив поєднати ці два підходи в одному числі, яке начебто мало показувати: не лише скільки написано, а й наскільки це когось зацікавило.

Власне, з тієї статті 2005 року і почалося глобальне сходження h-index на вершини наукометричних рейтингів. Сам Хорхе навряд чи передбачав, що його індекс стане фетишем академічної оцінки. Але як би там не було, сьогодні цей показник — у кожному другому грантовому звіті, кожному науковому профілі й у серцях тих, хто щовечора перевіряє Google Scholar замість соцмереж. Варто зауважити, що h-індекс у Scopus часто виявляється нижчим, ніж у Google Scholar, бо цей сервіс не індексує все підряд — лише те, що має хоча б мінімальну наукову гідність.

Тобто, індекс придумали не для знущання, а для справедливості. Принаймні, в теорії.

4. Кому потрібен індекс Гірша?

Наївно було б думати, що індекс Гірша — це просто собі цікава цифра для внутрішнього користування вчених. Насправді h-index уже давно вийшов за межі лабораторій і академічних кафетеріїв, і тепер його уважно розглядають ті, хто приймає рішення про:

1. Призначення наукових ступенів і звань.
2. Видачу грантів та стипендій.
3. Публікацію в рейтингових журналах.
4. Професійні запрошення — наприклад, прочитати лекцію на конференції.
5. Кар’єрне зростання — від молодшого наукового співробітника до «світил».

А тепер — до конкретики.

До речі, чим вища позиція, тим більше уваги звертають на цей показник. Наприклад, бакалаврант може й не знати свого h-index, а от завідувач кафедри без нього — як без годинника на захисті дисертації.

У багатьох університетах саме h-індекс Scopus та/або Web of Science Core Collection стає мірилом «академічної зрілості» науковця, хоч він і не враховує душевних мук під час рецензування. Як написати статтю в Scopus читайте у нашій статті.

5. Навіщо він потрібен (і чим загрожує, якщо низький)?

У світі академічної наукометрії h-індекс виконує роль такого собі універсального ярлика: скільки написав? А скільки з того реально хтось читав? І головне — чи справді варто на тебе витрачати гроші, час або місце в рейтингу? В ідеальному світі науковця оцінюють за глибиною думки, етичністю досліджень і внеском у спільне благо. Але на практиці частіше дивляться на цифру. А саме — на ту літеру h з певним числом.

Індекс активно застосовується:

• під час розгляду кандидатур на академічні посади;
• у процесі оцінювання наукової продуктивності для атестацій;
• при наданні грантів, стипендій і дослідницьких стипендій;
• для визначення впливовості окремого дослідника або групи;
• під час складання рейтингів наукових установ або кафедр.

Можна сміливо сказати, що h-index — це щось на кшталт наукового еквіваленту м’язів у спортзалі. Він не завжди про силу, але на нього дивляться. Іноді — навіть перш ніж подивляться в очі чи резюме.

Але є нюанс (і тут слід дістати лупу). Індекс має свої недоліки:

• він не враховує співавторство, тож хтось може мати h=20, не написавши жодного слова самостійно;
• він не відображає якість цитування — можна бути процитованим у розгромній статті;
• він ігнорує дисциплінарні відмінності — у математиці нормальний h може бути 5, а в біомедицині — 50.

Попри свою популярність, індекс Гірша не є універсальним мірилом наукової величі. Він зручний, компактний і легко рахується, але — як і будь-яка спрощена метрика — має свої обмеження. Уявіть собі ситуацію: дослідник написав дві революційні праці, які змінили підходи у своїй галузі, але при цьому не встиг опублікувати 15 статей у журналах із квартилем Q2. Для h-index він залишиться лише «перспективним новачком», хай би що казали його колеги на міжнародних конференціях. У теорії h-індекс науковця відображає його вплив у науці, а на практиці — його здатність не тільки писати, а й бути прочитаним.

Індекс не враховує:

1. Контекст цитувань — тобто, чи робота процитована як приклад блискучого відкриття, чи як класична помилка для уникнення. Для h-index усе це просто плюс «одна цитата».
2. Авторський внесок — якщо автор стоїть 12-м у списку з 15 прізвищ, це ніяк не відображається на індексі. Він отримує повний «залік».
3. Молодість і перспективність — дослідники, які тільки починають свій шлях, не мають фізичної змоги накопичити великий h-index, навіть якщо їхні роботи вже активно впроваджуються на практиці.
4. Галузеву специфіку — у гуманітарних і соціогуманітарних науках публікації цитуються повільніше й рідше, ніж, наприклад, у біомедичних чи фізико-математичних дисциплінах. Тож навіть найгеніальніший історик з трьома глибокими цитатами від колег не виглядатиме в системі метрик наукових баз так само «вагомо», як експерт з нейронаук, у якого кожен препринт встигають процитувати ще до фінального вердикту рецензентів.

Як і більшість числових показників, індекс Гірша добре працює в масовому підході, але може бути неточним при аналізі індивідуального наукового шляху, особливо, якщо цей шлях проходить не лише через Скопус, а ще й через польові дослідження, етнографію, рідкісні архіви або переклад давньогрецьких текстів.

6. На що впливає індекс Гірша

Індекс Хірша став одним із ключових показників академічної репутації. У багатьох країнах та установах він використовується не як формальний критерій, а як маркер наукової активності, стабільності та впливу.

Насамперед, h-індекс має безпосередній вплив на:

1. Академічне працевлаштування. У ряді університетів (зокрема в США, Німеччині, Ізраїлі, Сінгапурі) h-index включають до переліку критеріїв при відборі науково-педагогічних кадрів. У Китаї існують порогові значення для доступу до посад старшого дослідника або професора.
2. Грантові конкурси. Показник часто є одним з ключових при оцінюванні заявок на фінансування досліджень. Так, у міжнародних програмах Horizon Europe, NIH (National Institutes of Health, США), ERC (European Research Council) значення h-index зазначається у науковому CV та враховується при аналізі дослідницького потенціалу апліканта.
3. Редакційна діяльність. Журнали з високим імпакт-фактором при формуванні редколегій або при запрошенні рецензентів звертають увагу на індекс.
4. Міжнародні проєкти. У міжінституційній співпраці або під час формування дослідницьких консорціумів h-index може стати критерієм для участі.
5. Академічні рейтинги. Університетські рейтинги, як-от QS чи Times Higher Education, враховують середній h-index співробітників у категорії «дослідницький вплив».

В Україні h-index прямо не прописаний у всіх конкурсних критеріях, однак він де-факто враховується експертами під час розгляду заявок на гранти від Національного фонду досліджень України (НФДУ). Згідно з типовими умовами конкурсів (наприклад, програма «Наука для безпеки та сталого розвитку»), заявник має вказати список публікацій у журналах, що індексуються у Scopus або Web of Science, а також посилання на профілі, зокрема Google Scholar чи ORCID (ці платформи, відповідно, автоматично відображають h-index).

За дослідженнями наукометричних центрів, високий h-index зазвичай супроводжує інтенсивну публікаційну активність у міжнародних журналах. Проте існують дисциплінарні відмінності: для гуманітаріїв h > 10 — уже високе досягнення, тоді як у медичних чи фізико-математичних науках нормальними вважаються показники h > 30 для професора зі стажем.
У той же час індекс не враховує якість самих цитувань. Були зафіксовані випадки, коли науковці штучно підвищували свої показники через самоцитування або домовленості між авторами. Наприклад, в одному з аналізів Google Scholar виявили профілі з понад 50 % самоцитувань, що суттєво викривляє наукову картину.

Індекс також не відображає прикладного значення роботи — технічний звіт, який врятував інженерний проєкт, може ніколи не бути процитованим. Водночас теоретичний огляд, написаний з вишуканою стилістикою, цитується роками, навіть якщо не містить новизни.

7. Як визначити свій h-index (і не зламати мозок)

Показник h-index не виникає магічно після захисту дисертації — його треба відшукати у спеціалізованих базах. Залежно від обраного сервісу, ви отримаєте трохи різні цифри. Так, у кожного з них — своя версія правди. Як у політичних ток-шоу.
Формула для обчислення індексу Хірша досить проста: потрібно знайти найбільше число h, при якому автор має хоча б h публікацій, кожна з яких була процитована не менше ніж h разів. Це дозволяє враховувати не лише кількість робіт, але й їх значущість у академічному світі.

Нижче — покроковий опис трьох основних платформ, там йдеться як можна визначити свій індекс Гірша.

7.1. Google Scholar – найпростіший вхід у світ цитувань

Як знайти:

1. Зайдіть на scholar.google.com.
2. Увійдіть у свій Google-акаунт.
3. Створіть профіль (вказавши ПІБ, афіліацію, ключові слова, імейл).
4. Додайте свої публікації вручну або автоматично.
5. Індекс Гірша за Google Scholar з’явиться автоматично під ім’ям у вашому профілі.

Плюси:

• Безкоштовний.
• Зручний інтерфейс.
• Добре знаходить публікації з відкритим доступом, дисертації, тези конференцій.
• Оновлюється майже в реальному часі.

Мінуси:

• Часто підтягує чужі роботи з таким же прізвищем.
• Може враховувати неякісні джерела (блогові платформи, самвидав).
• Потребує ручного редагування для точності.

Індекс Гірша в Академії Google — це зручний інструмент для оцінки наукової продуктивності, який надає швидкий доступ до цитувань ваших публікацій, хоча й не завжди відображає повну картину, як у більш строгих базах даних. Варто розуміти, що h-індекс в Google Scholar не проходить суворого рецензування: він формується автоматично, і тому може містити як справжні шедеври, так і помилково додані методички.

7.2. Scopus – для серйозних і структурованих

Як знайти:

1. Перейдіть на scopus.com (платна платформа, потрібен доступ через заклад або установу).
2. Знайдіть себе за ім’ям через «Author Search».
3. Перевірте авторський профіль: кількість публікацій, цитувань, h-index.
4. За потреби — скорегуйте профіль через Author Feedback Wizard.

Індекс Гірша у Scopus — це своєрідна наукова «репутаційна валюта», яка показує, скільки робіт автора справді зрезонували у світі досліджень, при цьому рахуються лише ті, що пройшли суворий фільтр міжнародної бази даних Elsevier.

Плюси:

• Публікації проходять сувору перевірку якості (індексація лише у визнаних виданнях).
• h-index вважається більш «офіційним» серед академічних установ.
• Показує також динаміку цитувань і авторські співпраці.

Мінуси:

• Не враховує публікації поза базою Scopus (часто — українські журнали, тези, статті в неіндексованих виданнях).
• Іноді дублює авторів з однаковими ініціалами (варто перевіряти вручну).

Індекс Гірша у Scopus — показник, який може порадувати его дослідника або, навпаки, змусити його довго пояснювати, чому база ще не встигла оцінити всю глибину його геніальності.

7.3. Web of Science – для дуже серйозних і дуже перевірених

Як знайти:

1. Відвідайте webofscience.com (також потребує інституційного доступу).
2. Перейдіть до розділу «Author Search» і знайдіть себе.
3. Для повноти — перевірте ResearcherID (Publons) профіль.

У базі Web of Science індекс Гірша вираховується на основі публікацій, індексованих у її строго відібраних наукових журналах, і слугує одним із найавторитетніших показників академічної впливовості дослідника.

Плюси:

• h-index тут — результат найстрогішого фільтрування.
• Пов’язаний із ResearcherID і ORCID.
• Враховуються лише високорейтингові наукові журнали.

Мінуси:

• Часто дуже «занижує» h-index для гуманітаріїв та авторів з локальних видань.
• Частина українських журналів або не входить до бази, або входить неповністю.

Коли мова заходить про справжні наукометричні виклики, h-індекс Web of Science часто сприймається як суворий, але справедливий суддя — він не вибачає слабких журналів і не враховує неіндексовані зітхання.
Індекс Хірша (h-index) у Web of Science — це не просто наукове число, а справжній соціальний статус у світі цитувань: високий — тебе читають, низький — ти читаєш інших.

Інфографіка: Порівняння платформ для визначення h-index

Індекс Хірша — це не чарівна формула й не міфічне число з таємних списків наукового Олімпу. Це інструмент. І як кожен інструмент, він ефективний тільки тоді, коли його використовують за призначенням і в контексті. H-index дозволяє швидко оцінити дослідницьку активність і наукову видимість автора, але не розповідає всього — ні про глибину ідей, ні про вплив на галузь, ні про етичну доброчесність.

Його важливо знати, варто вміти перевіряти, доречно вказувати у CV. Але ще важливіше — не підміняти ним усе інше. Наукова репутація — це завжди сукупність: публікації, співпраця, реальні результати, вміння критично мислити й працювати з джерелами. А H-index — просто ще одна змінна у складному рівнянні академічного життя.