Кандидатські іспити: як скласти мінімум, вимоги, термін дії

1. Кандидатський мінімум: що це за звір і чому він женеться за вами?

1.1. Що таке кандидатські іспити і чому без них не можна захистити дисертацію?

Кандидатські іспити, або так званий кандидатський мінімум, – це обов’язкові екзамени, які мають складати аспіранти та здобувачі наукового ступеня кандидата наук. Вони є частиною атестації науковців і підтверджують рівень володіння базовими знаннями, необхідними для проведення наукових досліджень.

Здати кандидатський мінімум — це обов’язковий етап на шляху до здобуття наукового ступеня, який потребує не лише глибоких знань, а й вміння їх систематизувати та подати у стислому форматі. Підготовка до цього іспиту вимагає витримки, послідовності та зосередженості на деталях, адже йдеться не лише про засвоєння теоретичного матеріалу, а й про вміння працювати з джерелами, орієнтуватися в науковому дискурсі та аргументовано викладати думки. У певному сенсі, здати кандидатський мінімум — це як навчитися тримати рівновагу на канаті, натягнутому між ВАКівськими вимогами і здоровим глуздом.

1.2. Кому потрібно складати кандидатський мінімум?

Кандидатський мінімум, попри свою назву, є далеко не мінімальним випробуванням, і стосується не лише формально зарахованих аспірантів. Його складання є обов’язковим для всіх, хто претендує на здобуття наукового ступеня кандидата наук (а в умовах нової освітньо-наукової моделі — доктора філософії, або PhD), незалежно від того, як саме здійснюється підготовка здобувача.

1. Цей обов’язок безпосередньо покладається на аспірантів, тобто осіб, які навчаються в закладі вищої освіти або науковій установі за відповідною освітньо-науковою програмою третього рівня вищої освіти. У такому разі складання кандидатського мінімуму передбачене навчальним планом і є логічним етапом на шляху до атестації й подальшого захисту дисертації (Як написати дисертацію читайте в нашій статті).
2. Обов’язок складати кандидатські іспити поширюється також на здобувачів ступеня без аспірантури, тобто тих, хто проходить так зване «прикріплення» при закладі вищої освіти або науковій установі, проте не навчається за денною або заочною формою. У цьому разі особа самостійно готує дисертацію, однак без складеного кандидатського мінімуму не може бути допущена до захисту.
3. Кандидатські іспити мають складати й іноземні громадяни, які отримують освіту в Україні та мають намір захищати дисертацію для здобуття наукового ступеня, визнаного в національній системі. Умови для них не є поблажливішими — набір іспитів аналогічний, незалежно від країни походження.

До того ж, не варто забувати про тих, хто вже колись мав науковий ступінь, але з різних причин втратив його або змушений повторно проходити атестацію (наприклад, при зміні наукової галузі, нострифікації ступеня тощо). Для таких осіб іноді також постає потреба повторного складання кандидатського мінімуму.

Строк дії кандидатських іспитів, згідно з чинним законодавством України, не обмежений конкретним часовим проміжком, що суттєво спрощує академічне планування для здобувачів наукового ступеня. Проте не зайвим буде це уточнити у вашій аспірантурі.

1.3. Коли потрібно складати: чи можна відкладати на потім і що буде, якщо затягнути?

Час складання кандидатських іспитів зазвичай визначається навчальним планом освітньо-наукової програми або індивідуальним графіком здобувача, і хоча вони можуть здаватися як «технічна формальність», на практиці момент їх проходження відіграє важливу роль у науковій кар’єрі.
Для аспірантів, які навчаються за структурованою програмою третього рівня вищої освіти (PhD), кандидатські іспити, як правило, розподіляються на 2–3 рік навчання. Тобто складаються до написання або одночасно з написанням основної частини дисертації.

Така послідовність має практичне обґрунтування: філософська підготовка й знання мови допомагають формувати теоретичне підґрунтя дослідження та орієнтуватися в літературі, що використовується.

Організаційно можливе складання іспитів у будь-який час, проте зважати варто на два фактори:

1. Адміністративну логіку (наприклад, наявність комісій у певні сесійні періоди).
2. Терміни дії вже складених іспитів (про що йтиметься у відповідному пункті нижче).

Чи можна просто трошки все… відкласти? Формально — так, відстрочка захисту можлива. Але тут слід бути дуже обережним із поняттями «відстрочка» і «застрягти у вічній аспірантурі». Аспірант, який не склав кандидатський мінімум вчасно, не може бути допущеним до захисту, навіть якщо його наукове дослідження вже написане, переписане, погоджене з керівником і розіслане всім знайомим для перевірки на помилки. І поки ці три складові кандидатського мінімуму — філософія, іноземна мова та спеціальність — не здані, розгляд дисертації просто не почнеться.

У випадку, коли аспірант не встигає скласти всі іспити в межах нормативного терміну навчання (зазвичай це три або чотири роки), йому доводиться:

• або оформлювати «прикріплення без права навчання», тобто залишатися при закладі освіти вже не як студент, а як такий собі науковий фрилансер з правом завершити роботу і скласти те, що не склалося раніше;
• або діяти як «вільний дослідник», що на практиці ускладнює доступ до ресурсів університету, консультацій наукового керівника, кафедральної підтримки, а іноді — навіть до банального місця в бібліотеці;
• або взагалі вийти за межі терміну атестації, і тоді єдиним виходом буде перереєстрація в іншому аспірантському циклі (тобто фактично починати заново, але вже без академічного заліку попередніх років, або з бюрократичними складнощами щодо визнання результатів).

Тому відстрочити — так, це можливо. Але краще — не доводити до цього. Бо коли інші вже друкують автореферати, бігати з конспектами філософії по коридорах факультету — заняття, м’яко кажучи, нервове. І не дуже престижне.

Скільки дійсні кандидатські іспити — питання, яке хвилює не менше, ніж вічна загадка про курку та яйце. Адже з огляду на те, що чинні нормативно-правові акти воліють мовчати про конкретний термін, залишається лише одне надійне джерело істини — дзвінок або лист до Міністерства освіти і науки України. Або, на крайній випадок, похід до відділу аспірантури, де панує вся магія академічного буття.

1.4. Скільки спроб дається на складання?

Законодавчо встановленої жорсткої межі кількості спроб складання кандидатських іспитів немає — принаймні у формі чіткої цифри, типу «три рази і до побачення». Проте це зовсім не означає, що можна перетворити цей процес на безкінечний серіал.

На практиці більшість закладів вищої освіти, де функціонують аспірантури, дотримуються внутрішніх регламентів, які передбачають можливість повторного складання у разі незадовільного результату. Зазвичай дозволяється перездача один або два рази, причому за певний проміжок часу, наприклад, упродовж наступного семестру або навчального року. Усе залежить від конкретного вишу й рішень його вченої ради.

Якщо ж і вдруге все пішло не за планом — тут починається бюрократичний квест, у якому головним призом може стати або повторне допущення (за наявності поважних причин і рішенням ради), або рекомендація не гаяти чужий і свій час. Хоча формально це не означає автоматичне відрахування з аспірантури, затяжні невдачі зазвичай стають аргументом на користь припинення навчання або, як мінімум, не пролонгації прикріплення до наукового керівника після завершення строку аспірантури.
Крім того, варто пам’ятати, що успішне складання кандидатських іспитів входить до пакету обов’язкових умов для захисту, а отже — без них шлях до наукового ступеня закритий.

1.5. Чи можна перескласти інший предмет, якщо провалив один?

Якщо здобувач не склав один з кандидатських іспитів — наприклад, іноземну мову або філософію — це не анулює результати інших успішно зданих предметів. Іншими словами, не потрібно повторно складати весь комплект, якщо оступився лише на одному з етапів. Цей момент часто викликає неабияке полегшення у здобувачів, адже дозволяє зосередити зусилля лише на «проблемному» напрямі, не розкидаючи сили по всьому фронту.

І ще одна деталь, яка може здаватися очевидною, але вартує окремої згадки: перескладання того самого предмета можливе лише після офіційного фіксування провалу. Тобто, якщо здається, що відповіли гірше, ніж могли б, і хочете «спробувати ще раз», це вже не працює. Спрацює лише тоді, коли оцінка — офіційно «незадовільно».

Таким чином, система досить гуманна: вона не карає здобувача повним «обнуленням» за одну помилку. Проте вона й не забуває про помилки — доведеться повернутися, виправити, здати. І лише тоді рухатися далі.

1.6. Чи можна залишитися без наукового ступеня через іспити?

Так, і це не міф, не страшилка з методичного посібника й не перебільшення досвідчених аспірантів, які хочуть залякати новачків. Цілком можливо залишитися без наукового ступеня тільки через іспити, навіть якщо дисертація написана, тема блискуча, а результати — гідні Нобеля.

Річ у тім, що кандидатські іспити — це формалізована й обов’язкова частина процедури атестації здобувача ступеня доктора філософії (PhD). Вони не є опціональними, не замінюються статтями, участю в конференціях, подяками рецензентів або інтелектуальним шармом. Якщо хоча б один з іспитів не складено — спеціалізована вчена рада не має юридичного права навіть розглядати документи на захист.

2. З чого складаються кандидатські іспити і чим вони регулюються?

2.1. Основні предмети «кандидатського мінімуму»

Є новина: кандидатські іспити як такі — скасовано. Добре, що ми про це згадали лише в першій третині статті. Хоча, якщо ви вже зраділи — не поспішайте діставати шампанське. Їх не просто прибрали. Їх реінкарнували. Тепер вони живуть в освітньо-наукових програмах під іменами: «компетентнісні модулі», «атестаційні заходи», «інтегрований контроль знань» і, звісно ж, «захист дисертації». Все серйозно, сучасно, європейсько. Але чи простіше?

1 січня 2024 року набув чинності новий Порядок підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.2023 № 502. Цей документ формалізував реформи, які назрівали давно: кандидатські іспити в класичному вигляді відійшли у минуле, а вся підготовка аспіранта тепер інтегрована в освітньо-наукову програму.

Типові програми кандидатських іспитів — це щось на кшталт універсальної інструкції для всіх, хто вирішив стати кандидатом наук і ще не втратив віру в те, що система хоч щось спростить. Вони затверджуються Міністерством освіти і науки України й охоплюють базовий мінімум знань, який мусить мати кожен, незалежно від того, чи вивчає він філософію, чи космічну механіку. Щоправда, до типового завжди додається «щось своє» — індивідуальна програма кафедри, яка має моральне право ускладнити життя, вписавши туди ще кілька «актуальних питань». І ось так, з двох частин, народжується те, що аспіранти з легким тремтінням називають просто: програми кандидатських іспитів.

Програми кандидатських іспитів передбачають:

1. Обов’язкове вивчення філософії науки. Це не просто данина традиції. Метою вивчення цього курсу є формування у здобувача здатності до філософського осмислення наукового знання, його природи, логіки розвитку, меж і методів. Формується як обов’язковий навчальний модуль у межах освітньо-наукової програми. Часто завершується підсумковим іспитом або заліком — у форматі, який визначає заклад вищої освіти.
2. Доведення рівня володіння іноземною мовою не нижче B2 (хтось це робить сертифікатом, хтось – модулем). Передбачається, що здобувач повинен володіти іноземною мовою на рівні, достатньому для читання фахової літератури, написання наукових статей і спілкування в академічному середовищі. Зазвичай вимагається сертифікат рівня не нижче B2 згідно з Загальноєвропейськими рекомендаціями з мовної освіти (CEFR). У разі його відсутності, ЗВО може організовувати внутрішній іспит.
3. І, звісно ж, навчання за спеціальністю, підкріплене науковими публікаціями, участю у конференціях і дисертаційним дослідженням. Кандидатський мінімум зі спеціальності — фактично основа професійної компетентності здобувача. Він передбачає засвоєння ключових положень з обраної спеціальності, які мають бути продемонстровані через успішне опанування відповідних навчальних модулів, підготовку й публікацію наукових праць, а також формування теоретичного підґрунтя для власного дисертаційного дослідження. Це найбільш «гнучка» частина програми, оскільки конкретний зміст і форма оцінювання визначаються академічною радою закладу вищої освіти.

І все це завершується атестацією та захистом дисертації, тобто фінальним боєм, в якому один проти всіх — це не метафора, а типова ситуація у вченій раді.

Вимоги до складання кандидатських іспитів регламентуються внутрішніми документами закладів вищої освіти та наукових установ, а також загальними рекомендаціями Міністерства освіти і науки України.

Обов’язковою умовою допуску до іспиту є наявність успішного виконання індивідуального плану підготовки, включно з опублікованими науковими статтями, участю в конференціях, проходженням педагогічної практики та іншими формами наукової активності. Перед складанням іспиту аспірант подає відповідну заяву, іноді — рецензії наукового керівника або відгуки кафедри.

Сам іспит передбачає відповіді на теоретичні питання, аналіз джерел, демонстрацію обізнаності з фундаментальними та сучасними проблемами обраної галузі знань.
Але вимагатимуть значно більше: продемонструвати системне мислення, володіння академічною мовою і здатність до самостійного дослідження, яке ще й має бути актуальним, новаторським і обов’язково — з науковим навантаженням у кілька гігабайт.

Станом на сьогодні складники кандидатських іспитів регламентуються такими документами:

І хоча формально термін дії кандидатського мінімуму більше не існує, все одно є дедлайни, звіти і внутрішня логіка навчальної програми, яка не дозволяє надто розслабитися.

2.2. Чи можна обрати іншу іноземну мову, змінити предмети?

Хоча законодавство задає загальну рамку, інституційна автономія закладів вищої освіти дає можливість до певної варіативності. Наприклад, у частині іноземної мови здобувач має право обирати одну з мов міжнародного академічного спілкування — зазвичай це англійська, німецька, французька або іспанська. Обрання інших мов (скажімо, італійської чи польської) можливе, але залежить від ресурсів і кадрового забезпечення конкретного ЗВО, а також від обґрунтування потреби використання цієї мови в науковій діяльності здобувача.

Що стосується зміни дисциплін чи предметів, які входять до освітньо-наукової програми, то тут усе менш гнучко. Обов’язковими залишаються філософія науки, іноземна мова та кандидатський мінімум зі спеціальності. Винятки можливі лише щодо варіативної складової програми, тобто факультативних дисциплін, які здобувач може обирати відповідно до своїх наукових інтересів. Основні ж компоненти, що формують так званий «кандидатський мінімум», залишаються стандартними.

Отже, так — деяка індивідуалізація освітньої траєкторії є, але вона, як і свобода у вишах загалом, строго дозована й регламентована.

2.3. Як оцінюють результати: чи можна просто «щось розповісти»?

Здається, що це питання звучить з надією. І водночас із ноткою академічної ностальгії. Але сьогодні в освітньо-наукових програмах третього рівня все не так просто. Власне, вже не йдеться про «розповісти». І тим паче не «щось».

Система оцінювання результатів навчання здобувачів ступеня доктора філософії спирається на принципи об’єктивності, прозорості та компетентнісного підходу. Замість традиційного усного іспиту, у більшості випадків застосовуються:

• модульний контроль, який передбачає письмове виконання завдань, написання есе або рефератів;
• заліки й іспити, що проводяться за затвердженими критеріями оцінювання;
• верифікація результатів через публікації, виступи на конференціях, наукові звіти;
• а також захист дисертації, що став фактичним «єдиним заліком» за всю програму.

Наприклад, знання з філософії науки можуть оцінювати через аналітичне есе на тему співвідношення емпіричного та теоретичного рівнів пізнання. Рівень володіння мовою − через читання і переклад наукового тексту, або через сертифікат міжнародного зразка. А професійну підготовку − через участь у реальних дослідницьких проєктах.

2.4. Хто приймає іспити: викладачі кафедри чи сувора комісія?

У межах нової освітньо-наукової парадигми іспити як окремий атестаційний захід не проводяться, тож говорити про комісію в класичному розумінні (коли ви сідаєте навпроти трьох викладачів і відповідаєте на білет) вже не зовсім коректно. Проте замість цього запроваджено систему внутрішнього контролю знань, яка реалізується через:

• викладачів, які ведуть відповідні навчальні дисципліни, – саме вони проводять модульні або підсумкові оцінювання;
• кафедру, яка затверджує програми дисциплін, тематику робіт, критерії оцінювання і слідкує за дотриманням академічних вимог;
• наукового керівника, який може надавати рекомендації щодо допуску до атестації та оцінює динаміку наукової роботи;
• екзаменаційні або атестаційні комісії, що формуються для проміжної або підсумкової атестації (наприклад, захисту індивідуального плану чи допуску до захисту дисертації).

Тобто відповідальність розподілена. Якщо раніше була одна комісія на три предмети — сьогодні це система із кількох рівнів контролю, де кожен компонент освітньо-наукової програми має свого «верифікатора». І, ні, ніхто не забуває бути суворим — просто тепер це суворість у таблицях оцінювання, академічній аналітиці та вимогах до публікацій.

3. Складність, підводні камені і чому варто запастися терпінням

3.1. Скільки часу потрібно на підготовку: досвід реальних людей?

Тут варто розрізняти три ключові фактори:

• рівень початкової підготовки;
• наявність досвіду у викладанні за фахом;
• здатність до самодисципліни.

Саме вони визначають ту саму «реальну» кількість годин, днів чи тижнів, яку доведеться присвятити підготовці.

З досвіду більшості аспірантів і здобувачів, котрі діляться пережитим у блогах, чатах і кулуарах кафедр, можна сформулювати декілька типових сценаріїв.

1. Перший сценарій — «розумний панікер». Це той, хто починає готуватися заздалегідь, зазвичай за 2–3 місяці до іспиту, з розкладом і кольоровими конспектами. На кожен предмет витрачає в середньому по 30–40 годин, уникає сумнівних сайтів з рефератами і чесно читає джерела. Такій людині не страшні навіть питання з несподіваних тем.
2. Другий сценарій — «останній герой». Готується у стилі «все в один тиждень», намагаючись опанувати філософські школи від античності до постмодерну за дві ночі. І хоча результат не завжди катастрофічний, нервова система після такого методу зазвичай просить стипендію на реабілітацію.
3. Третій сценарій — «спеціаліст, що вже знає». Наприклад, кандидат у філологи, який читає англомовну літературу у вільний час, або викладач дисципліни, з якої складається іспит. Для таких осіб підготовка може зайняти лише кілька днів — на систематизацію знань, актуалізацію термінології й опрацювання формальних вимог.

Як свідчить емпіричне спостереження, на підготовку до іспиту зі спеціальності у середньому йде 2–4 тижні, якщо приділяти навчанню хоча б 1–2 години на день. Для іноземної мови – від тижня до кількох місяців, залежно від початкового рівня. А от філософія — це завжди лотерея: можна прочитати три підручники і не відповісти на питання про «онтологію буття у Гуссерля», а можна знати одну лекцію і влучити саме в неї.

Чи можна не здавати кандидатський мінімум — це питання регулюється чинною практикою підготовки наукових кадрів в Україні. Згідно з усталеними вимогами до присудження наукового ступеня доктора філософії (кандидата наук), складання кандидатського мінімуму є обов’язковим етапом освітньо-наукової програми.

3.2. Чи можна списати або підглянути?

У теорії — ні. В ідеалі — теж ні. На практиці — ну, залежить від того, наскільки у здобувача багата фантазія, вправні пальці й, головне, — наскільки лояльна комісія. Однак варто розуміти, що кандидатські іспити — це не контрольна з історії у восьмому класі, де можна було приклеїти шпаргалку до лінійки. Тут усе набагато делікатніше, серйозніше і, врешті, ризикованіше.

Залежно від формату іспиту можливості для хитрувань істотно різняться. Якщо іспит письмовий і проходить у великій аудиторії — шансів підглянути мінімум, особливо з огляду на той факт, що члени комісії часто вміють не лише викладати, а й читати думки з виразу обличчя. Якщо ж іспит усний — доведеться демонструвати дива акторської гри, адже нервове поглядання на манжет із написом «онтологія – це…» викликає не довіру, а швидше співчуття. Втім, комусь вдається.

Серед популярних «класичних» стратегій:

• шпаргалки на внутрішній стороні долоні. Ризиковано, але традиційно. У XXI столітті виглядає дещо анахронічно, хоча іноді рятує;
• конвертик з конспектом у кишені. Головне — не дістати його так, щоб усі в залі почули шурхіт
• мобільний телефон у беззвучному режимі. Сучасно, ефективно… але надто очевидно. Якщо комісія це помітить — можна отримати не «незадовільно», а ще й протокол з відповідними наслідками;
• «підсадна качка». Колега, який складав раніше і «зливає» питання після свого іспиту. Метод ефективний, але не завжди гарантує відповідність реальному білету.

Однак головний аргумент проти списування навіть не в етиці (хоча й вона важлива), а в тому, що кандидатський мінімум — це ще й тест на зрілість як науковця. Якщо людина не здатна засвоїти базовий корпус знань зі своєї спеціальності, про яке «кандидатство» може йтися?

Отже, відповідь на запитання «чи можна списати» звучить так: технічно — іноді можливо, етично — небажано, стратегічно — недалекоглядно. І хоча спокуса велика, краще готуватися — принаймні тоді можна буде чесно сказати: «Цей мінімум — мій максимум».

3.3. Як правильно підготуватися, щоб не перетворити життя на суцільний стрес?

По-перше, слід визнати очевидне: усі три іспити — різні за природою, тож універсальної «чарівної таблетки» не існує. Але є певні загальні принципи, які допоможуть не перетворити підготовку на нервовий марафон.

Далі — практика відповідей. Варто не просто читати матеріал, а намагатися відповісти на питання вголос. Так, це виглядає дивно, особливо в транспорті чи черзі до стоматолога, але така практика дає змогу формулювати думки швидко й логічно — що і є половиною успіху на іспиті.

Що ж до іноземної мови, то замість марудного зазубрювання граматики краще прочитати кілька наукових статей зі своєї теми в оригіналі, виписати терміни, звикнути до структури речень. А щоб звучати впевнено під час усного етапу — варто потренувати коротку презентацію своєї дисертації іноземною мовою.

І найголовніше — не перетворювати підготовку на драму. Іспити минуть. Комісія забуде ваші відповіді (іноді навіть раніше за вас). А нервова система, якщо її зберегти, ще стане у пригоді під час написання автореферату, захисту, та й просто у житті.

3.4. Чи можна скласти іспити в іншому ВНЗ і як це зробити?

Українське законодавство передбачає деяку свободу пересування навіть у світі академічних ритуалів. Так, складати кандидатський мінімум (він же – тріо великої науки: філософія, іноземна мова, спеціальність) цілком реально в іншому ВНЗ, а, скажімо, у гостинного сусіда з сусіднього міста, де, можливо, комісія добріша, а кава смачніша.

За чинним порядком (який, між іншим, і досі зберігає деякі риси радянського епосу), іспити можна складати в будь-якій установі, що має акредитацію на підготовку докторів філософії за вашою спеціальністю. Інакше кажучи, не обов’язково мучити власних викладачів — можна поїхати в інший ВНЗ, де є спеціалізована рада або хоча б аспірантура за вашою темою.

Для складання іспитів в іншому закладі доведеться пройти невеликий квест:

• спершу потрібно отримати погодження між вашим університетом і обраним закладом (це можна зробити через заяву і, бажано, добрі стосунки між керівниками);
• далі подати пакет документів: диплом, витяг з рішення вченої ради, де вказано тему дисертації, і, звісно, паспорт та ІПН – бо ж яка бюрократія без них;
• переконатися, що програми кандидатських іспитів у цьому закладі співзвучні з тими, які затверджені МОН, і не вимагають, скажімо, знання латині або філософії доби Відродження на рівні Гегеля;
• нарешті, бути готовим заплатити – так, іноді це платна послуга (особливо якщо ви не студент цього ВНЗ), і платити доведеться не за знання, а за саму процедуру – що, погодьтеся, звучить значно краще.

А навіщо це взагалі? Окрім очевидної користі (скажімо, уникнення суворого погляду власної кафедри), складання іспитів в іншому ВНЗ може бути рятівним варіантом, якщо:

• у вашому університеті з якихось причин не набрали комісію;
• потрібний вам іспит проводиться лише раз на рік (а вам горить вже зараз);
• чи, цілком можливо, у вас просто особистий челлендж – здати в трьох університетах і вибрати найулюбленіший.

Термін чинності кандидатських іспитів — питання майже філософське, особливо з огляду на те, що чітко прописаних правил у чинному законодавстві на цей рахунок наразі не існує. Колись, за старими нормативами, йшлося про десять років, однак із втратою чинності відповідних постанов ця цифра зависла десь між архівами і традиціями. Тож тепер усе залежить від конкретної спеціалізованої вченої ради: вона або визнає результати іспитів дійсними, або з невимушеним академічним спокоєм просить складати їх наново.

3.5. Чи визнають результати складеного мінімуму в інших закладах?

У питанні про визнання результатів кандидатських іспитів, складених не у «рідному» закладі вищої освіти або науковій установі, ключову роль відіграє офіційний статус установи, де іспити були складені, а також дотримання процедурної коректності оформлення результатів. Тут ситуація не така вже й загадкова, хоча й має свої бюрократичні нюанси.

Отже, якщо кандидатський мінімум було складено в акредитованій установі, яка має право провадити підготовку здобувачів наукового ступеня доктора філософії за відповідною спеціальністю, іспити вважаються такими, що мають юридичну силу. Це означає, що інший заклад цілком може зарахувати ці результати, однак — і тут починається дрібний, але важливий шрифт — за умови, що іспити оформлені належним чином.

Тобто:

• протокол комісії;
• підпис голови;
• печатка;
• відповідність затвердженим програмам;
• попереднє погодження між установами, що зніме всі зайві питання на етапі атестації.

Хоча визнання результатів складених іспитів в іншому ВНЗ є не тільки можливим, а й практикується, не варто нехтувати підготовкою документального супроводу. А ще краще — заздалегідь попередити свій заклад про намір складати мінімум в іншому місці.
Вимоги та порядок проведення кандидатських іспитів в Україні ґрунтуються на поєднанні внутрішніх регламентів закладів вищої освіти і наукових установ з рекомендаціями